Літературно-критичний блог «Книжкова Скриня»

Літературно-критичний блог «Книжкова Скриня» 

http://ukrbook.blogspot.com/

"Жити вічним неспокоєм..." /Мистецький вернісаж за творчістю В.А.Слєпцова/

Жити вічним неспокоєм…

   /Мистецький вернісаж за творчістю

  Володимира Слєпцова/

/Вступне слово Л. М.Дембіцької/

               Квітень нам душу наповнює проростом,

В груди влітає і спать не дає.

З гаю назустріч біжить уже пролісок,

В мрії зозуля летить і кує.

   Весна… Час засівати зерна, щоб проросли цілющим зелом, повним колосом. Час, коли навколо все оживає і відроджується. Час для високих, чистих злетів, час для мрій, для зустрічей.

  Сьогодні наш мистецький вернісаж познайомить із творчістю людини надзвичайного таланту: поета - пісняра, публіциста, хлібороба - людини, що звикла «жити вічним неспокоєм».

 Тож починаймо знайомство:

 Володимир Анатолійович Слєпцов!

- Член Національної спілки журналістів України.

- Член Національної спілки літераторів України.

- Лауреат премії імені Наталії Забіли журналу «Малятко».

- Лауреат обласної  літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного.

- Лауреат обласної  літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка.

- Лауреат Всеукраїнської премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото».

- Засновник обласного свята пісні «Дзвонкова криниця» .

- Триразовий лауреат Всеукраїнського конкурсу «Майстер».

- Біографія письменника /презентація/.

- « Я Україною і дихаю, й живу» - назва однієї із збірок, до якої увійшли вірші Слєпцова. Ці слова поет підтверджує творами, власною життєвою позицією.

-«Де небеса сміються сині-сині» /вірш у малюнках , Содомора В./

 Край - колиска віків

У вишневому літі

Заблукала весна…

Ти – найкраща у світі,

Україно ясна!

Зацвіла серед віття

Зачарована мить…

Найсиніша у світі

України блакить!

Найжовтіша  пшениця-

Повнозерням на стяг…

Де калина, криниця-

Моя доля уся!

Україна пісенна-

То колиска віків.

Хай лунає натхненно

Й над Полтавою спів!

-  Пісню «Радісна земля» виконує Кальник Людмила.

-  Такою радісною була наша земля донедавна. А зараз триває страшна , жорстока війна під назвою АТО.

Ховали солдата…

Стояли згорьовані батько і мати:

Чому ти живим повернутись не зміг?

Сьогодні в селі поховали солдата,

Який на Донбасі геройськи поліг.

І плакало небо…Та що тут казати -

Птахи перервали  одвічний політ!

Сьогодні в селі поховали солдата,

Якому від роду було двадцять літ.

Щоб луснуть усім вам, вражини закляті,

Які розв’язали ганебну війну!

Сьогодні в селі поховали солдата,

І царство небесне… І слава йому!

Я вірю: ви сядете скоро за грати –

Прорветься крізь стогін наш праведний гнів…

Сьогодні в селі поховали солдата…

О, Боже, не дай ще ховати синів!

А там, на Донбасі, шаліють гармати,

І смерть не питає гладеньких доріг..

Сьогодні в селі поховали солдата,

Який за Свободу геройськи поліг…

Для воїнів АТО

А в мікроавтобусі – бронежилети,

Матраци, намети, вода у баклагах…

І ящики он, в яких сало , котлети…

Попереду ж – вирви, дорога в зигзагах…

Ми їдем в АТО, веземо подарунки-

Усе, що полтавці гуртом назбирали…

Не влізли хіба що в салон поцілунки

Від рідних, коханих , а так- все поклали.

Донеччина нас зустрічає хлібами,

Які осипаються прямо на поле.

Сюди б хліборобів … Та там, за садами,

Причаїлась смерть з віроломством і болем.

Минули блокпост. «Передок» уже видно…

Вже он з бліндажа вибігають хлоп’ята…

«Ви хліб привезли? Сухарі так набридли…

Зате в нас консервів і цукру багато…»

Розмова про будні: обстрілюють часто,

і «гради» п’ять хат позавчора спалили…

«Ви там помізкуйте… Щоб жити всім краще…

а  найманців ми зведемо у могилу…»

Прощаємось тихо, щоб знову зустрітись.

Біжить асфальтівка, вся танками зрита…

А он, на узбочині граються діти,

Немовби немає війни і бандитів…

-За плідну працю у напрямку підтримки збройних сил України  Володимир Слєпцов нагороджений медаллю.

- Він один із перших , які не розгубилися у той переломний для всієї країни момент, а швидко відреагували і почали діяти, допомагати всім необхідним.

- Дивлячись на невеличку символічну медаль, письменник-волонтер промовив дуже важливі слова: «Нехай скоріше настане той час, коли ми допомагатимемо на потреби дітей, розвитку спорту, медицини, але ніколи  - на потреби війни…».  

- Поет свято вірить у перемогу рідного народу, адже непереможним є той народ, який має славне минуле.

  Козаки

Повернулися з походу

Вкриті славою полки-

Плоть великого народу,

Українські козаки.

Зачекались рідні води,

Знудьгувались гопаки…

Шана вам , сини народу,

Українські козаки!

Їм немає переводу,

Їхня  доблесть – на віки!

Сини славного народу,

Українські  козаки.

А захочуть бусурмани

Воду  пить з Дніпра – ріки,

Їх зметуть, мов ураганом,

українські козаки.

Бо на смерть, вогонь  і воду

Йдуть сміливо вояки…

Цвіт найкращого народу-

Українські козаки!      

- Непереможним є той народ, який так любить батьківський край.

- Пісню «Батьківський край» виконує Штрикуль Ангеліна.

Батьківський край                                   В. Слєпцов

Край любистку і м’яти,

І беріз білий стан,

Від ставочка до хати

Простелився туман.

Кіт дрімає на ганку,

Ще не чути птахів.

Я люблю на світанку

Слухать тишу полів.

Гляне сонечко ніжно,

І розтане туман,

Забіліє розкішно

У берізоньки стан.

Задухмяняться трави,

Кучерявіє гай.

Ти ні з ким не зрівняний,

Рідний батьківський край!

- Непереможним є той народ, який так любить рідну мамину землю .

- Пісню «Мамина земля» виконує Малісевич Ольга.

- Непереможним є той народ, який береже традиції роду, символи добра і любові.

- Пісню «Батьківська хата» виконує Радченко Анастасія.

Батьківська хата

Мій безмежний краю,

Степовий розмаю,

Дорога, свята моя земля.

      Калина і м’ята, і батьківська хата,

      Налиті сонцем житнії поля.

Ти моя родина,

Доля тополина,

Лебедина вірності зоря.

      Калина і м’ята, і батьківська хата,

      Налиті  сонцем житнії поля.

Пісня колискова

Материнським словом

Лагідно до мене промовля.

      Калина і м’ята, і батьківська хата,

      Налиті сонцем житнії поля.

- Володимир Слєпцов – поет-пісняр , хлібороб від діда-прадіда.

-  Поет від землі і плуга.

- Від благоговійної краси рідного краю і його працьовитих людей.

- Дитина села, він рано відчув неповторність степового роздолля.

- Пізнав ціну хліба.

- Серцем прилучився до народних традицій і одвічних цінностей, святих для селянина.

- І все це, звичайно ж, вилилося в поетичних рядках.

«Вже липня початок …» /вірш у малюнках, Діхтенко Д./

- Бути хліборобом                                                                  

Бути вічно закоханим                                                                                                       У безмежжя полів,                                                            

Жити вічним неспокоєм

Мені дід заповів.

Хліборобські традиції

Життєдайні, ясні,

Золотою пшеницею

Проростають в мені.

О, ви, ночі недоспані,

Творчий поклик думок!

Діамантові розсипи

Прохолодних зірок.

Невідомі галактики

Над полями, не в снах.

Вистачає романтики

Нам з тобою сповна!

Недописані повісті

Ми закінчимо в срок.

Став нам мірою совісті

Золотий колосок.

Ми залишим в історії

Свої чисті сліди.

Хліборобською долею

Гордимося завжди.

 

Не буде переводу

Допоки живемо на світі,

Ростиме жито на землі,

Цвістимуть біло картоплі-

Допоки живемо на світі.

Землі не буде переводу.

Не буде переводу й нам-

Вкраїнським дочкам і синам…

Бо хліборобського ми роду!

Доля

Не шукаю я кращої долі,-

 В краю цім народився і зріс.

Я люблю  це  оновлене поле,

Де проклав собі шлях плоскоріз.

Тут для творчості простір відкрився.

Нам природа уроки дає.

Я з цим полем навіки зріднився

І віддав йому серце своє.

Як тобою мені не гордиться,

Хліборобський не славить свій край?

Колосить золотава пшениця,

Обіцяючи щедрий врожай.

- А згодом поетичне слово залунало піснею.

- Пісню «Поле» виконує учитель музичного мистецтва, колишній калинянин Тур Олександр Іванович.

- Люблю тебе…

- Скільки разів чуло зоряне небо ці слова.

- Та кожного разу у чиїхось грудях тривожно тріпотіло серце.

- Пісню «Хмільне причастя» виконує  Автомонова Людмила.

- Перші кроки у написання віршів Володимир Слєпцов зробив у 7 класі - надихнуло перше кохання, з яким згодом і пов’язав усе своє життя.

-Тому чимало віршів присвячено коханій дружині, одвічним людським цінностям та ідеалам.

- «На серці тривожно…» /вірш у малюнках, Маховський Д./

Аби удвох- з тобою!

Аби з тобою буть, не в самоті,

Щоб зірка в небі зірку переймала,-

Нехай в твоєму і моїм житті

Розбиті посміхнуться всі дзеркала!

Вони пророчили журбу… Нехай

Гірчить трава у змові із зимою…

Нехай обернеться на пекло тихий рай:

Піду й туди! Аби удвох - з тобою!

-«У світлу ніч…» /вірш у малюнках, Рудич М./

З твоїм ім’ям

Чекай мене. Хоч скільки б я не йшов,

Нема доріг, яких би не осилив.

Самотнім я в житті оцім - ніщо.

Лише в тобі черпаю свої сили.

Поклич мене, й до тебе я прийду,

Здолаю всі бар’єри й перешкоди.

Хоч де не є- тебе я скрізь знайду,

Вогонь пройду і  скрижанілу воду.

Коли ти є,то сонце враз – ясне,

І серця трепет музикою лине.

Згадай мене… Чимдуж люби мене!

З твоїм ім’ям                                                                                                                                   Я гори перекину.

-         «Побачення з юністю» /вірш у малюнках, Кравченко О./

   

Не  відболій, не відридай…

Не відлети, не відійди,

Як дивний сон, а чи омана…

Ковток цілющої води

Подай душі моїй, кохана.

Вона горить. Вона – пала!

Так солодко   ридає,

І до твойого джерела

Набожно, ревно припадає.

В один зливаються потік

Остуди тінь і жару пломінь…

Не відболій мені повік!

Не відридай в моєму слові!

- Його вірші -  це крила, що несуть добро людям, силою літератури єднають їх, возвеличують, вливають сили, відлунюють у душах і через них поспішають до майбутнього покоління.

- А ще вірші Володимира Слєпцова стають піснями.

- Пісню «Ясенове»  виконує Кольвашенко Інна.

Зорінь

Хай в небі місяць-молодик куня,

Зорінь ясну не зможу розлюбити.

Тривожить біг гривастого коня

І піснею підковане копито.

У повені глибокої трави

Не буде, знаю, злого духу й смути.

Тут кожна стежка вруниться: «Живи!»-

І поспіша до Орчика й Славути.

Де молодіє посивіла  в‘янь,

І верби в хоровод стають вітасті,

Мчить навпростець розгнузданий гривань,

Щоб у ромашках приголубить щастя.

Щоб зберегти в душі ясну зорінь,

Радіти, мліти й серцем всім любити…

О біг коня… О поступ поколінь…

Стою на цій землі, щоб вічно жити

-        Володимир Анатолійович говорив: «Належу до тих поетів, які вважають: якщо вірші подобаються читачам, то продовжую працювати і далі. Так народжуються й пісні. Працюю з композиторами Олексієм Чухраєм, Володимиром Раковським.»

-        На одній із зустрічей він побажав, щоб  люди були щасливі, радісні від того,  що у них є хороші друзі.

-        Отже, Володимир Слєпцов, мабуть , щаслива людина, якщо написав таку пісню.

-        Пісню «Дружба». Виконує учитель історії Сергій Васильович Баран.

-        Талант до таланту горнеться. Дружба,  співпраця із творчими людьми стали дуже плідними.

-        Олексій Чухрай, Володимир Раковський -  композитори, які дали віршам Володимира Слєпцова пісенні крила.

Маестро 

( Олексію Чухраю)

Пісенний політ благородний

Чарує і людство, і час.

Заслужений, справді народний

Тепер композитор у нас.

-        Володимир Тарасенко, Раїса Кириченко…

Поети живуть серед нас

 ( Посвята Володимиру Тарасенку )

…Твоє слово, як совісті міра,

І ліричне, й тверде, ніби сталь.

І невтомно звучить твоя ліра,

Розганяючи сум і печаль.

Не боявсь ти дістати куплетом

Бюрократів і хамів не раз.

Ох, непросто як бути поетом

У цинічний розбурханий час.

Твої вірші, як блиск еполетів,

Не померкнуть ніколи в імлі.

І допоки із нами поети –

Будуть правда і честь на землі!

Із зб. « Корені роду»

                                                  Одкровення          

                                          ( Раїсі Кириченко )          

           Де лелеки на простій селянській хаті

Повесні гніздо затишне в’ють,

У земній родилась благодаті,

   В рідному Полтавському краю.

  У колиску мама клала чебреці,

                                           На зорі купала доню в озерці.

                                            Пісня солов’їна, росяні поля,

                                           Доля тополина – пращурів земля.

  Я тополя, я верба, ясна калина,

         Що корінням у землицю пророста.

                                            Я – твоя троянда, Україно,

                                            Непокірна, горда і проста.

-       Палітра  творчості Володимира Слєпцова багатогранна, йому однаково добре вдаються поетичні й прозові речі, публіцистика.

-       Своїх палких шанувальників мають його гуморески й дитячі вірші.

-       А для дітей писати ох як нелегко.

   Хоробрий Петрусь

У дворі хваливсь Петрусь:

-Я нікого не боюсь!

Я двобій би в тигра виграв.

Жаль, що в нас немає тигрів,

А то я б їм показав!..

Не страшний мені й удав,

І на Нілі крокодила

Переміг би я в півсили.

Оля Петрику гука:

- Прожени он гусака!

- Жаль, не можу я прогнати,

Бо вже мама кличе в хату.

Невдала риболовля

-Чом засмучений, Сергійку,

Де ти був і що робив?

-Я ловив сьогодні рибку

І акваріум розбив!

                             Окраєць

Маленька Оксанка вередує за столом.

-Матусю, таточку, рідненькі, я зовсім-зовсім не хочу їсти.

Тато кладе перед Оксанкою запашний окраєць хліба.

-Ось , доню , це окрайчик від зайчика.

Оксанка відкусила маленький шматочок і поклала   окраєць на стіл.

-Донечко, а що мені зайчику передати?- запитує тато.

-Передай йому , таточку, хай купить мені шоколадку!

                 Розумна кізка

-Що робить?- пита Наташа:

-З’їла зошит кізка наша.

-Скажем мамі по секрету:

-Буде молоко в пакетах!

-       На уроках  літератури рідного краю учні нашої школи знайомилися із творчістю Володимира Анатолійовича Слєпцова.

-       І кожен клас знаходив для себе цікаве, бачив життя через призму поглядів поета.

-Слово учителю української мови та літератури Степаненко Л.Г.

- Слово учителю української мови та літератури Дембіцькій Л.М.

- Поскільки я уже закінчую навчання в школі, то вподобала ці поетичні рядки. «Літо танцює з каштанами вальс» /вірш у малюнках Жигилій Ю./

-Коли познайомилася із творами Володимира Слєпцова, і сама написала ці рядки:

Хворост Анастасія

Я з Вами познайомилась зненацька,

Лиш книгу Вашу в руки узяла.

Й потрапила у світ, де завжди казка,

У світ, де зовсім не буває зла.

Ви пробудили у душі дитячій

Любов до весен і до їх пісень,

І до степів безмежних і гарячих,

Що нам дарують хліба на щодень.

Ви сієте добро в моєму серці,

Неначе в ниву – золоте зерно.

Й коли печаль вповза в душі озерце,

Пригадую я ваших слів тепло.

-       А шестикласникам припали до вподоби акровірші.

-        

Акровірші із збірки « Польова знахідка»

-         Любі друзі, прошу тиші-

-           Почитаєм акровірші.

-         Я скажу вам для початку:

Акровірші – це загадки.

-         А розгадку щоб знайти,

Прочитай уважно ти

Перші літери від слів

На початку всіх рядків.

-         А із них потрібне  слово

Ти складеш обов’язково.

Х завжди буде він у хаті

Лежать у будні і на святі

І слать нам пахощі свої,

Бо з ним – добробут у сім’ї.

Всюди, де її знаходять,

Огороди добре родять.

Дай її землиці, дай,

А тоді збирай врожай.

Коли обрій сонцем розцвітає,

Вас вона в садочку привітає

І росою щедрою проллється,

Тепло, як малятко, усміхнеться.

Кожному вона несе любов,

А на свята їх дарують  знов.

Сплять у ньому сонні зорі,

Тут – бо скрізь води доволі.

А як ранок завітає –

Він прокинеться, засяє,

Озирнеться і повсюди

Карасів будити буде.

Сивий він, його багато,

Накриває сад і хату.

І поля, ліси та луг,

Гори вже його довкруг.

Як в саду багато цвіту,

Буде ще й хороше літо,

Лист від спраги не змарніє, -

У гіллі воно дозріє.

Коло дерева впаде

Ой і гарне, й молоде.

-         Цей акровірш ми склали на уроці літератури рідного краю для Володимира Слєпцова.

Дім і річка, ліс і гай,

Ясне сонце, сад-розмай,

Квіти, трави і поля –

Україна це моя!

Є про все у віршах Ваших.

Мабуть, краще і не скажеш.

Отже, Вам «спасибі» наше!

-         Дякуємо письменнику за його творчість.

-         Дякуємо учасникам.

-         Дякуємо  усім присутнім за увагу.