Про людей хороших

Берегиня, мати, бабуся, жінка – ці всі слова можна сказати і про нашу односельчанку Бутенко Галину Миколаївну.

                Народилася жінка в мальовничому краї, який зараз, на жаль, знаходиться на дні Кременчуцького водосховища, 12 травня 1949 року. А в 1956 році родину переселили на Машівщину.

                Закінчила Машівську школу, бухгалтерські курси в місті Полтаві і повернулася до рідної домівки.

                Саме тут знайшла свою долю – Бутенка Олексія Миколайовича. Збудувала родина власний дім у Селещині. Принесли лелеки на крилах і двох діток: донечку Ліліану та синочка Руслана. Виросли діти, стали дорослими, створили свої сім’ї. І до них лелеки не забували прилітати. Тож діждалися Бутенки і чотирьох онуків.

                Чимале господарство має родина. Але знаходить Галина Миколаївна час і дітям пораду дати, і з онуками побавитись – уму-розуму повчити, і смачні обіди зготує, а до свята ще й величезний смачнючий пиріг спече. Стіл виготовили на замовлення, бо коли приїздить старший онук – Андрійко з Харкова, то за столом чималенька родина.

                А впоравшись з усіма клопотами, сідає господиня вишивати. І пливуть по полотні кетяги калини, букети квітів, пари лебедів та журавлів і навіть лики святих.

                Усім своїм онукам Галина Миколаївна уже «на щастя, на долю» весільні рушники вишила. А щоб сон дитячий солодким був, і подушечки в онучат у яскравих павичах та квітах, що бабуня вишивала.

                Від лиха захищають родину вишиті ікони, що випромінюють енергетику добра і спокою.

                Свій хист до вишивання передає бабуся двом онучкам: Дарині та Роксолані. То і вони не скупляться на добре слово.

      Бабунечці

Щоденну роботу виконує швидко:

Помити, прибрати, обід зготувати,

Онуків побавити, ще й приласкати.

І ось вже надворі і сонця не видно.

Тоді вже бабуся до столу сідає

І голку із ниткою в руки бере.

І ось вже чарівні квітки виростають.

Рушник, скатертина – усе, як живе.

Усе вишиває бабуся моя.

Навчилась мистецтва від неї і я,

Бо справа знайома із давньої днини –

Вишивкою славилася наша родина.

Бабусина мама іще вишивала.

На спадок залишила вишивки нам.

І славні традиції, щоб не вмирали,

Ми серце даруємо в вишивках вам.

Горобець Дарина

Знайомтесь: Ігор Бут

Він  щиро любить рідне слово, поезію, робить свої перші творчі спроби.

Єдиний птах

Єдиний птах літає над землею,

І крила в нього білі, наче пух,

Над зораною восени ріллею,

Неначебто пречистий, гострий плуг.

Літатиме й кружлятиме над нами

В щасливому й далекім майбутті.

Й не перешкода йому жодна брама

На його довгому-предовгому путі.

Він буде з нами кожні день та ніч

І не залишиться без нас і на хвилину,

Бо є в його житті єдина річ –

Ми – люди – й є уся його родина.

Самотній вітер

Вітер ходить по полю,

Шукає, де б його прихилитись,

Та не має жодного місця,

Де його зупинитись.

Шукає він брата й сестричку,

Та немає ніде нікого –

Навіть маленької синички

Ще не створено Богом.

Шукає він друзів навіки,

Щоб не бути самотнім,

Та навіть повноводної річки

Ще не створено Богом.

Блукає широким полем,

Відшукує все, що знайдеться.

І з великим болем

Сам на рідній землі зостається.